«Стрес, але ми працювали», — брусилівські лікарі розповіли Суспільному про роботу в умовах війни
З початку повномасштабної війни Брусилів опинився за 20 кілометрів від селища, де тривали бої з російською армією. Поранених цивільних та військових везли в Брусилівську лікарню. За словами лікарів, вони не мали жодного досвіду роботи з вогнепальними пораненнями. Про роботу лікарні в умовах війни, про співпрацю з київськими колегами, про набутий досвід та про найважчі моменти лікарі Омелян Кавтиш, Сергій Хабаза та Юлія Янчук розповіли в інтерв’ю журналістам Суспільне Житомир для всеукраїнського проєкту «Суспільне. Спротив» та ютуб-каналу філії.
«Фактично, тут була розгорнута"сортувальня", — згадує Омелян Кавтиш. — Потрібно було визначити куди, кого і як направляти. З цим справлялися лікарі, черговий бригади, хірург, який оглядав. За одне надходження могло бути до 27-ми людей. Коли були важкі бої біля Макарова, біля Небелиці, де ціла сім’я постраждала, їх теж сюди привозили. Важкопоранених ми на каталках везли на рентген-контроль. Фактично, таких пацієнтів було 100%, тому що більшість із них мали осколкові поранення. В рентген-кабінеті проводилися дослідження, і лікарі відразу на операційному столі за рентген-знімками могли прооперувати хворого з найкращим результатом».
Омелян Кавтиш
Фото: Суспільне Житомир
Читайте також: Фільм «Щедрик проти “русского міра”» презентували у Житомирі
Головний лікар Брусилівської лікарні Сергій Хабаза додав, що пацієнти надходили з вогнепальними, мінно-вибуховими, уламковими пораненнями.
«Персонал лікарні зміг зорганізуватися і майже місяць працював в цілодобовому режимі. Практично весь персонал залишився на робочих місцях. Волонтерський рух забезпечував нас повністю всім тим, чого ми потребували. Це і медичні препарати, і розхідний матеріал, і продукти харчування, і мийні засоби, і засоби гігієни, і одяг, і теплий одяг. Обласна і районна військові адміністрації, селищна рада, військові, поліція, СБУ – всі працювали чітко, спокійно і це дало нам можливість злагоджено виконувати свою роботу. В нас були сформовані чотири операційні бригади. Весь наш медичний персонал впродовж перших трьох тижнів війни жив у лікарні», — каже Сергій Хабаза.
Сергій Хабаза
Фото: Суспільне Житомир
Читайте також: «Такі історії — зі мною назавжди», — журналістка Суспільного Анжеліка Нестерчук про репортаж з Копища
«Найважчий психологічний момент — це коли діти надходять із вогнепальними пораненнями. Всі працювали рефлекторно, просто виконували свою роботу. В нас група була створена в соцмережах. Достатньо було лише написати: "працюємо" — і все, не треба було ні по кого відправляти машину. Всі — і ті, хто мав свій транспорт, і ті, хто йшов пішки, — всі добиралися за 20-30 хвилин, окрім чергових бригад. Нам дуже допомогли медпрацівники, які працювали в Києві, але через обставини не могли дістатися до столиці. Тому вони прийшли до нас, запропонували свою допомогу, і завдяки колегам ми змогли сформувати повноцінні операційні бригади, тому що в нас свого персоналу на ту кількість пацієнтів, які надходили, не вистачало», — розповідає Сергій Хабаза.
Читайте також: «Суспільне. Спротив» на ютубі — де дивитись
Заступниця головного лікаря Брусилівської лікарні Юлія Янчук згадує, що тікати і ховатись часу не було. Була одна думка — вистояти. Найтяжчим вважає день, коли розстріляли колону в Макарові через велику кількість поранених: військових, цивільних, дітей, яких привозили із відірваними кінцівками, осколковими пораненнями, травмами грудної клітки, проникаючими пораненнями органів черевної порожнини. Одного дня навіть довелося прийняти пологи.
Юлія Янчук
Фото: Суспільне Житомир
«Перші дні було дуже важко, був якийсь шок, але вчилися працювати в стресовій ситуації. Вчилися під час роботи. Фактично, хворі надходили до нас відразу в передопераційну, в операційну. Були і черепно-мозкові поранення, і теракальні травми, коли в грудній клітці — дірка. В нас були військові з почуттям гумору. Хлопцю з Луцька фактично відірвало ногу, але він сказав: "Все добре, бо позитив — я не буду копати картоплю". Проте весь час він боявся подзвонити дружині. Він говорив: "Я не буду їй казати". Ми бачили командирів, які приходили до нас 8 березня і казали: "Дівчата, все буде добре, вірте в перемогу". І нам було соромно не вірити. Ми разом із ними трималися, разом із ними також вірили, хотіли, щоб все було якнайкраще. Ми робили свою роботу відповідно до протоколів. Думати про те, що там щось десь твориться, не було часу. Ти чуєш, що десь щось вибухнуло, чуєш, що десь пролетів літак, вертольоти, пройшла колона танків, стрес, переляк, але ми працювали», — поділилася спогадами Юлія Янчук.
Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, а також 24 місцеві телерадіокомпанії та супутниковий телеканал Суспільне Новини. Новини про Україну та регіони читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах.
Оперативні новини від команди Суспільне Житомир — на сайті Суспільне│Новини та у соцмережах: